03.08.2011

Корупційні поняття

Неправомірна вигода 

 

 

Примітка. 1. У статтях 3641, 3652, 3681, 3682, 3683, 3691 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову";

 

НЕМАТЕРИАЛЬНЫЕ АКТИВЫ — принадлежащие предприятиям и организациям ценности, не являющиеся физическими, вещественными объектами, воплощающими ценность в своей физической сущности, но имеющие стоимостную, денежную оценку благодаря возможности использования и получения от них дохода. (это лицензии, патенты, технологические и технические новшества, программный продукт, проекты, другие объекты интеллектуальной собственности, арендные и другие права, привилегии, товарные знаки, называемые неосязаемыми ценностями).

 

ПРЕИМУЩЕСТВО - дополнительные выгоды или возможности, которые данный субъект имеет по сравнению с другими.

 

ЛЬГОТА — скидка, предоставление преимуществ кому-либо, полное или частичное освобождение от выполнения установленных правилобязанностей, или облегчение условий их выполнения.

 

УСЛУГА — действие или деятельность совершённое одним лицом (физическим илиюридическим) в интересах другого лица.

 

- материальные услуги — услуги, обусловленные обслуживанием процесса производства, доведением готовых продуктов до потребителя: транспортировка, заготовка, хранение и др.

- нематериальные услуги — услуги, не связанные с товаром в его материальной форме. Затраты труда на осуществление нематериальных услуг не учитываются в стоимости товара: здравоохранение, образование, консультационные и банковские услуги и т. д.

 

Примітка. Неправомірною вигодою вважаються:

- у значному розмірі - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, на суму, що перевищує 100 НМДГ (1700 грн.);

- у великому розмірі – на суму, що перевищує 200   НМДГ (3400 грн.);

- в особливо великому розмірі – на суму, що перевищує                                      500 НМДГ (8500 грн.).

 

Істотною шкодою у статтях 364, 3641, 365, 3651, 3652, 367, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (більш 1700 грн.).

Тяжкими наслідками у статтях 364 – 367, якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян   (більш 4250  грн.).

 

 

Відповідно до п. 22.5 ст. 22 Закону України від 22.05.2003, № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» розмір неоподаткованого мінімуму (17 грн.) застосовується у випадках, коли норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум.

 

 У частині кваліфікації злочинів або правопорушень норм адміністративного та кримінального законодавства, сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги (у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку).

На 2011 рік - 470,5 грн.

 

 

Взятка.

 

Взятка — принимаемые должностным лицом материальные ценности (предметы или деньги) или какая-либо имущественная выгода или услуги за действие (или наоборот бездействие), в интересах взяткодателя, которое это лицо могло или должно было совершить в силу своего служебного положения.

 

Примітка. - хабаром у невеликому розмірі вважається такий, що не перевищує 5 НМДГ (85 грн.)

- хабаром у значному розмірі вважається такий, що у 5 і більше разів перевищує НМДГ (85 грн.);

- хабаром у великому розмірі вважається такий, що у 200 і більше разів перевищує НМДГ (3400 грн.);

- хабаром в особливо великому розмірі – такий, що у 500 і більше разів перевищує НМДГ (8500 грн.).

 

Хабар — це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер.

Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних, путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо), не можуть визнаватися предметом хабара.

Одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зло­вживанні владою чи службовим становищем і за наявності для того підстав кваліфікуватися за ст. 364.

 

 

Ддолжностными признаются лица, постоянно, временно или по специальному полномочию осуществляющие функции представителя власти либо выполняющие организационно-распорядительные, административно-хозяйственные функции в государственных органах, органах местного самоуправления, государственных и муниципальных учреждениях, а также в Вооруженных Силах, других войсках и воинских формированиях.

Исходя из данного понятия, можно выделить следующие три группы признаков, которые лежат в основе признания лица должностным:

 

Характер выполняемых функций позволяет четко очертить круг лиц, признаваемых должностными, и исключает расширительное толкование субъекта этой группы преступлений.

Содержание функции представителя власти, а следовательно и характер действий представителя власти, определяются задачами, стоящими перед органом, который он представляет. Деятельность представителя власти строится на взаимоотношениях с неопределенно широким кругом лиц, не находящихся в его административном подчинении.

 

Лицо, выполняющее организационно-распорядительные функции, управляет деятельностью учреждения, организации, предприятия, отдела и т.п. Выполнение таких функций неизменно связано с руководством людьми.

Організаційно - розпорядчі функції – це функції щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих робітників на підприємствах, в закладах  або організаціях незалежно від форми власності.

Такі функції зокрема здійснюють керівники міністерств, відомств, державних, комунальних або приватних підприємств, закладах та організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючи відділами, лабораторіями, кафедрами, їх заступники та інш.), керівники ділянками робіт (майстри, пророби, бригадири та внш.).

 

Для административно-хозяйственных функций признак руководства людьми не обязателен. Главным являются контроль и распоряжение материальными ценностями, организация их отпуска, получения, ответственного хранения, реализации и т.п.

 

Адміністративно – господарчі обов’язки – це повноваження щодо управлінню або розпорядженню майном (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями та інш.).

Таки повноваження у тому або іншому обсязі є у керівників господарчих, забезпечувальних, фінансових відділів та служб, їх заступників, завідуючих складами, магазинами, майстернями,, ательє, їх заступників, керівників відділів цих підприємств, відомств енних ревізорів та контролерів та інш.

 

Классификация преступления

По конструкции объективной стороны, т.е. по способу ее законодательного описания, составы преступлений подразделяются на формальные и материальные.

Формальными составами называются такие составы преступлений, объективная сторона которых в законе характеризуется только с помощью только одного признака – деяния (действия или бездействия). Такие составы имеют истязание (ст.117 УК), оставление в опасности (ст.125 УК), вымогательство (ст.163 УК) и др. Они являются оконченными преступлениями в момент совершения описанного в законе деяния, а общественно опасные последствия лежат за пределами объективной стороны и не влияют на квалификацию преступления (хотя и учитываются при назначении наказания).

Материальные составы – это составы, в объективную сторону которых законодатель включил в качестве обязательных признаков не только деяние, но и его общественно опасные последствия.

Последствия могут быть прямо обозначены по характеру (например, тяжкий вред здоровью, имущественный ущерб и т.д.), а могут характеризоваться с точки зрения тяжести (тяжкие последствия, существенный вред правам и законным интересам граждан).

Таким образом, объективная сторона преступлений с материальным составом характеризуется тремя обязательными признаками: деянием (действием или бездействием), общественно опасными последствиями и причинной связью между противоправным деянием и общественно опасными последствиями. Такие преступления признаются оконченными в момент наступления последствий. Следовательно, вид состава помогает отграничить оконченное преступление от неоконченного: совершение описанного в законе деяния при ненаступлении предусмотренных в законе последствий означает покушение на преступление, в то время как выполнение всех действий, образующих объективную сторону преступления с формальным составом, означает оконченное преступление.

Преступлением с материальным составом является убийство, причинение вреда здоровью, хищение в любой форме, кроме разбоя, загрязнение вод и др.

 

Незаконное обогащение

 

Обогащение одного лица в ущерб другому без достаточного юридического основания создает обязанность возвратить присоединившуюся ценность. Иначе это положение выражается так: никто не должен обогащаться в ущерб другому.

«Если чиновник не сможет доказать легальность получения средств на покупку дома или машины, то это и есть «незаконное обогащение». Дом или машина подлежит конфискации, а виновный должен быть привлечен к уголовной ответственности. Это мировая практика, и ее нужно применять и в Украине», – считает Сергей Тигипко.

 

 

Класифікація юридичних осіб

може проводитися за різними підставами.

 

Зокрема, юридичні особи поділяються:

 

1) Залежно від виду права власності на:

 

а) державні і комунальні юридичні особи — ті, що ґрунтуються на державній або комунальній формі власності.

До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст.324, 326 ЦК).

Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст.327 ЦК).

Майно, що є державним або комунальним та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, яке є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;

 

б) приватні юридичні особи — ті, що ґрунтуються на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом ( ст.325 ЦК);

 

в) юридичні особи, що ґрунтуються на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст.355 ЦК).

2) Залежно від мети створення і діяльності на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

В основі цього розмежування лежить ознака наявності або відсутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета є основною

Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, добродійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань вказаних юридичних осіб.

3) Залежно від підстав фінансування на:

 

а) госпрозрахункові юридичні особи. Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що

знаходяться на самоокупності. Вони один раз (при заснуванні) отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а відтак хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб;

 

б) бюджетні юридичні особи.

Бюджетні — отримують від держави кожного року кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитами. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління.

Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.

 

4) Залежно від функцій на:

 

а) юридичні особи, що господарюють — такі, що ставлять перед собою завдання виробництва продукції, виконання робіт тощо;

 

б) юридичні особи, що не господарюють, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарські організації та об'єднання можуть мати у своєму складі юридичних осіб, що господарюють (наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).

 

5) Залежно від відношення засновників до майна на:

 

а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;

 

6) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (право вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.

 

6) Залежно від кількості засновників на:

 

а) унітарні юридичні особи — такі, що виникають унаслідок волевиявлення одного власника;

 

б) юридичні особи, створені кількома засновниками, — господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.

 

7) За типом правосуб'єктності та функціями на:

 

а) юридичні особи публічного права. Створюються для виконання функцій публічної влади — управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;

б) юридичні особи приватного права. Створюються для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їх засновників.

 

8) Залежно від організаційно-правової форми на:

 

а) господарські товариства;

б) установи;

в) об'єднання громадян;

г) об'єднання юридичних осіб тощо.

 

Можливі також класифікації юридичних осіб за змішаними критеріями (суб'єкт, форма власності, мета створення тощо). Проте більшість з них уявляються надто узагальненими, внаслідок чого певною мірою втрачаються критерії розмежування між деякими видами юридичних осіб1.

Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна — поділ юридичних осіб на особи приватного права та особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення тих та інших юридичних осіб. Зокрема ч.2 ст.81 ЦК встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст.87 ЦК.

 

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

 

З приводу обрання у ЦК критерію для класифікації варто зробити таке зауваження. Очевидно, ним насамперед слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь, у якій має діяти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні, культурні тощо функції, то вона є суб'єктом публічного права і мас створюватися у порядку, визначеному для таких осіб.

 Якщо ж юридична особа має функціонувати у галузі приватного права, як його суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.

Стосовно класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, слід також зауважити таке.

Оскільки ч.З ст.81 ЦК передбачає, що цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус лише юридичних осіб приватного права, можна припустити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій юридичних осіб саме приватного права.

Зокрема один з критеріїв поділу юридичних осіб приватного права міститься вже в ч. І ст.81 ЦК, де встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Отже, звідси випливає, що згідно з ЦК юридичні особи приватного права можуть бути:

 

а) такими, що являють собою об'єднання осіб;

б) такими, що являють собою об'єднання майна;

в) такими, що являють собою об'єднання осіб та майна.

Такий поділ становить не лише теоретичний, а й практичний інтерес, оскільки від виду юридичної особи приватного права залежить визначення переліку установчих документів, обсяг правосуб'єктності такої юридичної особи, порядок придбання та реалізації прав і обов'язків тощо.

Відповідно до Закону "Про товарну біржу" специфічним видом юридичних осіб є біржа, яка є організаційно-правовою формою оптової торгівлі

Товарна біржа — це організація, що об'єднує фізичних і юридичних осіб, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність, І має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції на товари, вивчення, впорядкування і полегшення товарообігу та пов'язаних з ним операцій.

Фондова біржа займається виключно організацією укладення угод купівлі-продажу цінних паперів. Вона не може здійснювати

операції з цінними паперами від власного імені й за дорученнями клієнтів, а також виконувати функції депозитарію

Слід підкреслити, що біржі незалежно від їх виду (товарна, фондова, універсальна тощо) не є комерційними організаціями і не можуть мати за мету отримання прибутку в результаті здійснення основної діяльності.

Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення, інших кредитних ресурсів, а також касове і розрахункове обслуговування, здійснення валютних та інших банківських операцій.